Минуло вже 70 днів від початку повномасштабного російського вторгнення. Багато це чи мало? Чи добре Україна тримається? І скільки ще може тривати війна?

Замість чітких відповідей на ці та інші актуальні питання пропонуємо трохи абстрагуватися. І приміряти часовий відрізок 70 днів на збройні конфлікти минулого. Здається, така вправа здатна дати нам корисні уроки того, як оцінювати сучасні події у ширшому історичному контексті.

Україна на 70 день російського повномасштабного вторгнення. Карта з Вікіпедії.

Друга більшовицько-українська війна

Про перші місяці влади Директорії УНР склалося вже стійке уявлення як про час воєнної катастрофи. Мовляв, зібрали під повстанські прапори величезне військо проти гетьмана, але не змогли нічого протиставити більшовицькому вторгненню.

І справді, пам’ять фіксує переважно безкінечні евакуації-переїзди уряду та здачу ворогу чергової тимчасової столиці. Успадкувавши від поваленого Гетьманату контроль над більшою частиною України, Армія УНР невдовзі опинилася у щільному ворожому кільці в межах лише одного Крем’янецького повіту Волині.

Однак ця поразка аж ніяк не була блискавичною та ганебною.

Давайте поглянемо на ситуацію, що склалася на 70-й день більшовицького вторгнення. Для цього потрібно визначити точку відліку, а з цим не все просто. Масштабні бої почалися в січні 1919 року. А до того, навіть у “мирний” період не припинялися перестрілки та взаємні рейди на фронтирі (“кордоном” тодішнє російсько-українське порубіжжя назвати складно).

Датою вторгнення умовно можна вважати 13 листопада 1918 року, коли Богунський полк 1-ї Повстанської дивізії перетнув демаркаційну лінію в районі Унечі. Так, це сталося ще до повстання Директорії. Але якраз у день, коли більшовики оголосили про анулювання Берестейського миру.

70 днів після 13 листопада припадає на знакову дату доби – 22 січня 1919 року, коли на Софіївському майдані урочисто проголосили Акт Злуки УНР та ЗУНР. Як бачимо, Київ ще наш, уряд і Директорія нікуди не втекли.

Території під контролем УНР і ЗУНР на кінець 1918 р. Карта з видання “Terra Ucrainica. Історичний атлас України і сусідніх земель” (2018). Нанесена поверх червона прозора межа окреслює контрольовану УНР і ЗУНР територію станом на 22 січня 1919 р.

На той час українці в боях з більшовиками втратили Бєлгород, Харків, Чернігів, Полтаву, Суми, Бахмач: загалом більшу частину Лівобережжя. Як і в сучасній війні, росіяни наступали також з території Білорусі. На кінець січня вони змогли захопити Гомель, Мозир, Лунинець. Тоді ці білоруські міста належали Українській Державі.

Успіхи оборонної операції Головного отамана Петлюри виглядають гіршими, ніж за той самий проміжок часу в генерала Залужного. Однак, лише у відриві від загального контексту.

Наприкінці 1918-го внутрішньополітична ситуація в Україні більше нагадувала не 2022-й, а 2014-й рік, коли, нагадаємо, повномасштабного вторгнення вдалося уникнути. В країні щойно революційним шляхом змінилася влада, армія і державний апарат були дезорганізовані.

Умовної “вати” сто років тому в Україні було набагато більше, ніж зараз. Вона була повсюду і раз у раз піднімала повстання в тилу. Тепер же тили турбують не оборонців, а агресорів – хай навіть поки здебільше у вигляді мирного спротиву.

Сучасна “Антанта” чітко на нашому боці, постачаючи Україні зброю і все необхідне. У 1919-му Ананта ставилася до Директорії з нерозумінням і зневагою, розмовляючи з Києвом мовою ультиматумів. Фаворитами Заходу були тодішні вороги України – денікінці та поляки, які відкрили проти УНР нові фронти на додачу більшовицькому.

І незважаючи на все це, Армія УНР на 70-й день війни контролювала більшу частину України, включно з Києвом, Миргородом, Катеринославом (Дніпром), Олександрівськом (Запоріжжям), Єлисаветградом (Кропивницьким).

Після вимотуючих фронтових боїв, заколотів у тилу і без будь якої зовнішньої підтримки наші “петлюрівці” тричі переходили у великі контрнаступи: в березні, червні та серпні 1919 року.

 Урок №1. Сучасні воїни України – справжні герої, але і сто років тому українці звитяжно боролися за незалежність. Традиції війська доби Української революції 1917-1921 рр. варті наслідування. 

Друга світова війна

Загальновизнаною датою початку Другої світової війни вважається 1 вересня 1939 року, коли третій Райх напав на другу Річ Посполиту. Додаємо 70 днів і отримуємо 10 грудня 1939 року.

Тоді Польща вже була розгромлена, а реальними противниками Німеччини залишилися Франція і Британія. Втім, Західного фронту ще не існувало, а протистояння (так звана “дивна війна”) чимось нагадувало те, яке ми спостерігаємо між Москвою та Заходом нині: ембарго, санкції, блокада, підтримка спротиву тощо.

На 70-й день Другої світової взагалі не існувало сухопутних фронтів між її учасниками. Якщо тільки не вважати епізодом ДСВ напад СРСР на Фінляндію (спірна серед істориків теза).

Тому не дивно, що у грудні тридцять дев’ятого війна ще мало нагадувала глобальний конфлікт. Про те, що напад Гітлера на Польщу став початком світової війни, більш впевнено і аргументовано казатимуть вже після 1939-го.

Урок №2. Якщо ми не помічаємо, що наша війна вже стала складовою Третьої світової, не варто поспішати це спростовувати. Почекаємо розвитку подій. 

Зимова війна

Зимова, або ж радянсько-фінська війна, що почалася 30 листопада 1939 року, має аж занадто багато спільного з теперішньою російсько-українською.

Як і Путін, Сталін вважав жертву нападу своєю “сферою інтересів”, або ж сферою впливу. В обох випадках агресор мав колосальну ресурсну і значну технологічну перевагу. Символом обох війн стали жорстокі бомбардування мирних міст.

Як і Україні нині, Фінляндії активно співчував і намагався допомогти весь вільний світ. Не вступаючи у війну формально, дружні країни надсилали до  фінів зброю і добровольців. Існують паралелі навіть у санкційному тиску. Президент США Рузвельт оголосив “моральне ембарго” на торгівлю з СРСР. Саме через Зимову війну Радянський Союз виключили з Ліги Націй, попередниці ООН.

Щоб виправдати вторгнення у Фінляндію, Сталін вдався до провокації, відомої як Майнільський інцидент. Радянська артилерія на кордоні обстріляла свої ж пости, а звинуватили в цьому фінів. Напередодні повномасштабного вторгнення в Україну Росія також вдалася до низки інсценізацій, типу обстрілу українцями сараю у Ростовській області, або так званих “терактів” в ОРДЛО. Втім, ці постановки виглядали настільки непереконливо, що у своїй воєнній пропаганді Москва воліє їх і не згадувати.

У 1939-му окупанти створили маріонетковий уряд Фінляндської Демократичної Республіки, заявляли, що не ведуть війни з фінським народом, співали: “Принимай нас, Суоми-красавица”. Ворогом оголосили вигаданих пропагандою “білофінів”.

У 2022-му окупанти знову воюють не з народом, а з міфічними “фашистами” та “нацбатами”. Про заготовлений на випадок захоплення Києва маріонетковий уряд (Мураєва? Януковича? Царьова?) ми теж дещо чули, але в подробицях дізнаємося вже колись після перемоги. 

Чіткі паралелі прослідковуються навіть у перебігу воєнної кампанії.

На початку, розраховуючи на швидкий і приголомшливий успіх, Червона армія атакувала Фінляндію вздовж усієї лінії кордону. Але наступи забуксували. Розтягнуті на дорогах радянські колони стали здобиччю легко озброєних мобільних загонів фінів.

Допомагала і природа: всупереч сподіванням, війна не стала блискавичною, і неготові до зими червоноармійці насмерть замерзали в лісах Суомі. Кадри розбитої і покинутої техніки, трупів солдат, а також військовополонених, облетіли весь світ.

Радянська військова колона, розбита фінами в бою на Раатській дорозі, січень 1940 р.

…

…а також знищена в лютому 2022 р. російська колона в Бучі

Поразки змусили Москву взяти місячний таймаут. Було вирішено зосередитись на локальному театрі воєнних дій: Карельському перешийку. Адже тепер мета спецоперації  полягала в тому, щоб убезпечити  ДНР і ЛНР Ленінград.

Через 70 днів після нападу Сталіна на Фінляндію у календарі була дата 8 лютого 1940 року. Якраз тиждень тривав новий наступ радянських військ, що повільно, методично і з великими втратами прогризали лінію Маннергейма.

Трохи більше, ніж через місяць, червоні все ж подолали фінську оборону і захопили Вііпурі (Вибог) – друге за величиною місто республіки. На цьому війна завершилася. Фінляндія втратила значні території, але відстояла свій суверенітет.

Чи стане українським Виборгом Харків, Краматорськ або Лисичанськ? Це залежить виключно від наших звитяжних Збройних Сил. І тут уже зовсім не обов’язково рухатись у фарватері аналогій із Зимовою війною.

Урок №3 Незважаючи недолугість Москви та її нездатність досягти своїх максималістських цілей,  недооцінювати ворога не можна. Але боротися за себе варто, якою б величезною не виглядала ворожа перевага.

Німецько-радянська війна

Східний фронт Другої світової, або ж німецько-радянська війна (1941-1945), у нас часто і досі тенденційно сприймається як еталон: воєнними стратегами, публіцистами, істориками війн.

Здається, що це невичерпне джерело прикладів та аналогій: як треба оборонятися, як наступати, як мобілізовувати всі ресурси для перемоги, які бувають воєнні злочини, і як саме має виглядати перемога над ворогом.

Щоправда рівняння на “еталонну” німецько-радянську війну часто завершується розчаруванням, адже сучасні війни ніколи не дотягують до неї за масштабами та екстемальністю. А тому на її фоні сучасні конфлікти виглядають наче несерйозними і несправжніми.

Однак давайте все ж порівняємо успіхи оборони на 70-й день війни у 1941 і 2022 роках. Напад Німеччини на СРСР стався 22 червня, тож фіксуємо другу дату 31 серпня 1941 року.

До кінця літа німці повністю окупували союзні республіки: Литовську, Латвійську, Молдавську, Білоруську. Захопили майже всю Естонську РСР. Вступивши на територію РРФСР, німецькі війська наблизилися до Ленінграда і захопили “ворота Москви” Смоленськ.

В УРСР німці з союзниками зайняли все Правобережжя – за винятком Одеси, Києва і частини Полісся. Фронт закріпився по лінії Дніпра, при чому Вермахт захопив плацдарми на лівому березі, готуючи майбутнє найбільше в історії війн оточення на схід від Києва.

На 70-й день війни в котлах під Білостоком, Мінськом, Уманню та Смоленськом вже загинули цілі радянські армії. Загальні втрати червоних перевищили показник у півмільйона осіб. У прикордонних регіонах СРСР залишив більше половини складів боєприпасів, пального і техніки. Втрати літаків, танків і гармат вимірювалися десятками тисяч одиниць.

Досягнення Німеччини за 70 днів війни з СРСР у 1941 р.

Важливо зазначити, що на момент агресії в 1941-му сили сторін були цілком співмірними, чого не можна сказати про 2022-го. Вермахт разом із союзниками переважав за чисельністю особового складу, але не дотягував до Червоної армії за кількістю одиниць основних категорій озброєння та військової техніки.

Якщо звинувачення кремлівської пропаганди, що України буцімто сама збиралася напасти, сміховинні, то СРСР влітку сорок першого цілком міг почати першим. Дискусії щодо такого наміру у Сталіна ведуться на академічному рівні.

За формальними показниками Червона армія напередодні німецького вторгнення взагалі була “впереди планеты всей” і все одно зазнала катастрофічної поразки. Лише величезна територія, здатність тоталітарного режиму витискати з суспільства останні соки, а також наспіла західна допомога дали можливість СРСР вижити в 1941-му.

На цьому фоні Україна, що мала значно менші ніж у свого ворога ресурси, проявила набагато вищу військову майстерність. Більшість значних міст України витримали російську облогу. Вже через місяць боїв окупанти були змушені тікати з північного театру воєнних дій. 

Урок №4 “Велику Вітчизняну” таки пора здавати в архів. Командування Збройних Сил незалежної України демонструє високий фаховий рівень та волю до перемоги. Саме ця війна увійде в усі підручники та стане новим “еталоном”.

Війна в Затоці

Один з прикладів адекватного покарання консолідованою міжнародною спільнотою за анексію – війна в Перській затоці (1990-1991).

Президент Іраку Саддам Хусейн вирішив захопити сусідній маленький але дуже заможний Кувейт. Вторгнення почалося 2 серпня 1990 року, а сама операція тривала всього два дні. Менш ніж за тиждень Ірак анексував окуповану країну, оголосивши її своєю новою провінцією.

Варто підкреслити, що незаконна анексія – чи то Кувейту, чи то Криму – явище екстраординарне для міжнародних відносин епохи ООН. Набагато терпиміше у світі сприймаються справжні чи удавані сепаратисти: Північний Кіпр і Південна Осетія, Абхазія та Косово, Карабах і Придністров’я. Але офіційно проголошене розширення території за рахунок сусіда без його на те згоди – підриває найглибші підвалини сучасного світоустрою.

Перша реакція на анексію Кувейту була дипломатичною. “Глибоке занепокоєння” на рівні Ради Безпеки ООН (недоступна для України розкіш).

Далі на Ірак наклали низку санкцій і запровадили морську блокаду. Але і це не справило очікуваного враження на Саддама. Міжнародна спільнота дозрівала до рішучих дій досить повільно, що створило у Багдаді хибне враження, ніби весь цей шухер якось минеться з часом.

Що було 11 жовтня 1990 року, через 70 днів після вторгнення? Та практично нічого. Якщо не рахувати поступового накопичення Багатонаціональних сил на території Саудівської Аравії.

Але час розплати прийшов. Протягом всього чотирьох днів лютого 1991 року війська міжнародної коаліції, що об’єднала понад 40 країн, розгромили армію Іраку і звільнили Кувейт.

Звісно, РФ могутніша за Ірак. Вона є постійним членом РБ ООН, відіграє більш вагому роль на ринку вуглеводнів, а ще має другий в світі ядерний арсенал. Тому знешкодження цього міжнародного хулігана вимагає ще більшого напруження зусиль, а також мудрої і розважливої стратегії. 

Урок №5 Міжнародна спільнота зазвичай довго розгойдується, поки досягне необхідної консолідації, поки збере достатні ресурси для реагування. Іноді може здаватися, що стан “глибокого занепокоєння” триватиме безкінечно. Але коли хуліган вже всіх дістав, йому не уникнути заслуженого покарання.

Перша Чеченська війна

Героїчний опір маленької Ічкерії федеральним силам обріс легендами і став культовим для противників Москви. Написи на в’їзді в українські міста “Добро пожаловать в Ад”, що з’явилися в лютому 2022-го, є прямим запозиченням у чеченських бійців, які так зустрічали росіян у Грозному.

Вітання “федералам” у ЧРІ. Перша Чеченська війна

…

А це вже привіт від українців у 2022-му

Єльцин недооцінював Чеченську Республіку Ічкерія (ЧРІ), так само як Путін Україну. Напередодні війни міністр оборони Грачов вихвалявся, що порядок у Чечені можна навести за дві години силами одного парашутно-десантного полку. Так само у годинах вимірювала тривалість майбутньої української кампанії і путінська пропаганда.

Головною воєнною метою росіяни як у 1994-му, так і в 2022-му визначили ворожу столицю. Однак під час новорічного штурму Грозного чеченці розгромили 131-шу Майкопську бригаду. В Україні путінський бліцкриг забуксував ще на передмістях: Київ виявилася не по зубам агрессору.

Перший і найважчий етап Чеченської війни протікав у міських боях в Грозному. Від початку вторгнення 11 грудня 1994 року “федералам” знадобилося більше місяця для того, аби взяти президентський палац Дудаєва. На цьому Єльцин наївно вирішив, що здобув перемогу у війні, оголосивши 19 січня про завершення збройного етапу конфлікту.

Але насправді все тільки починалося. Під контролем збройних сил ЧРІ лишалися ще значні населені пункти східніше Грозного: Аргун, Гудермес, Шалі, а також вся гірська Чечня. Та й у столиці в окремих районах захисники чинили опір “федералам” аж до початку березня.

19 лютого 1995 року, через 70 днів війни, росіяни знову вели бойові дії у Чечені, порушивши перше досягнуте на переговорах перемир’я. Перепочинок тривав недовго, менше тижня. Але він був необхідним не лише слабшій стороні, чеченцям, але й агресору, вимотаному несподівано важкими боями з недооціненим ворогом.

Перша Чеченська війна тривала 629 днів і завершилася поразкою Росії.

Урок №6 Не важливо про яку перемогу Путін заявить 9 травня. Єльцин також вважав, що переміг, захопивши будівлю президентської адміністрації. Під тиском можна тимчасово відступити, але невдачі – не привід здаватися. Треба морально готуватися до довгої війни і до неминучої перемоги над загарбником.

АТО

Антитерорестична опрація на сході України стала першим бойовим досвідом наших Збройних Сил, а також першим збройним зіткненням українських захисників із російським агресором. Порівнювати ситуації весни 2014-го та зими 2022 років майже неможливо. Зі спільного – хіба що прапори ворожих сторін і частково театр воєнних дій.

АТО була локальним конфліктом, де Росія воювала силами зрадників, найманців та “відпускників”-регулярів, яким Україна змогла протиставити свої ще заледве боєздатні війська, зміцнені широким народним добровольчим рухом. У серпні 2014-го введення в бій лише кількох укомплектованих БТГ кадрової російської армії вирішило долю кампанії, підсумованої першим “Мінськом”.

Лютий 2022-го засвідчив, що українські військові скористалися вісьмома роками підготовки до великої війни краще за противника. Правильно російські “яструби” дорікають Путіну, що не скористався нагодою захопити Київ одразу після Криму. Звісно, українці билися б і в 2014-му, але зараз у нас значно кращі шанси на перемогу, ніж раніше.

Захисники України в 2014 р.

Українські воїни в 2022-му

І все ж є сенс коротко нагадати, який шлях ми пройшли за аналогічний часовий відрізок (70 днів) тоді та нині.

АТО почалася 14 квітня 2014 року. За перші місяці боїв Україна встигла оговтатись від шоку Майдану, втрати Криму і початкових невдач на Донбасі. Українські сили звільнили від ворога Маріуполь, Червоний Лиман (Лиман), Щастя. Наші військові закріпилися на стратегічній висоті Карачун, взяли під контроль Краматорський аеродром, Донецький та Луганський аеропорти.

Справжнім потрясінням стала загибель борту Іл-76 під Луганськом. 49 військових – тоді найбільша одномоментна втрата українців у війні.

Чого на той час сили АТО зробити  не змогли – це дати раду з бойовиками у містах Слов’янсько-Краматорської та Лисичансько-Сєвєродонецької агломерацій. Центром протистояння був ще Слов’янськ, а не Донецьк. Столицю Донбасу ще було можна вберегти, поки туди не втекли війська Гіркіна.

Влітку почалася битва за кордон. Українські військові з прикордонниками утримували контроль над вузькою смугою від Маринівки до Ізвариного, намагаючись відрізати бойовиків та найманців від каналів постачання з РФ. Відбиваючи численні спроби прориву крізь прикордонні застави, командування Сектору “Д” ще не рахувалося із загрозами транскордонних обстрілів та оточення.

У червні 2014-го в Києві панували ілюзії щодо можливості швидко перемогти ворога на полі бою, або ж знайти вигідне для України дипломатичне вирішення конфлікту. Розраховуючи на останнє, президент Петро Порошенко виступив з ініціативою одностороннього перемир’я терміном на тиждень.

На 70-й день АТО 23 червня 2014 року в Донецьку збиралася тристороння контактна група з реалізації мирного плану президента. За результатами переговорів російські проксі пообіцяли також припинити вогонь на кілька днів. Здається, українській владі бракувало усвідомлення справжнього масштабу проблеми та хижих намірів Москви.

Війна на Донбасі тривала до осені. Потім чергова ескалація на межі 2014/15 років в Донецькому аеропорту та Дебальцевому. Потім спроба росіян захопити Мар’їнку, безперестанні бої на Світлодарській дузі, в Пісках та Авдіївській промзоні. 

Москву задовольняв мир лише після поразки Києва. Обидві Мінські угоди Путін сприймав як завуальовані та пролонговані в часі акти капітуляції України. Коли ж виявилося, що це не так, розлючений диктатор кинув у наступ усю свою велетенську армаду. 

Урок №7 Із Москвою не варто покладатися на дипломатію: там “не вірять сльозам”, не прагнуть миру і не рахуються з жертвами. Війна завершиться тоді, коли росіяни будуть фізично нездатні її продовжувати.

Порівняння тривалості згаданих у статті воєнних кампаній і війн. Немає Другої світової і німецько-радянської, що тривали значно довше. 2-га радянсько-українська війна показана до моменту перед проривом на Поділля з оточення в районі Крем’янця у червні 1919 року.